За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, станом на 2024 рік близько 11% дітей зазнають булінгу (цькування) в школі, а кожну шосту дитину цькують онлайн. У цьому матеріалі розповідаємо, як діяти, якщо ваша дитина потерпає від знущань — або сама цькує інших.
Булінг (цькування) — це повторювані фізичні або емоційні напади на людину: глузування, образи, погрози, переслідування, приниження, соціальне виключення, поширення пліток тощо.
Якщо дитина стикається з булінгом і не отримує підтримки, це може призвести до тривожності, замкненості, депресії та навіть суїцидальних думок. Тому ігнорувати прояви цькування небезпечно.
Окрема форма булінгу — кібербулінг. Він може набувати різних форм:
постійні атаки — шквал образливих повідомлень чи коментарів;
викрадення акаунту в соцмережах, блозі чи месенджері та комунікація від імені людини, яку цькують;
розголошення особистої інформації з метою образити або шантажувати;
поширення принизливих чи неправдивих текстів, фото або мемів про людину.
Як зрозуміти, що ваша дитина зазнає булінгу
Діти та підлітки можуть соромитися або боятися розповісти батькам про те, що їх цькують. Проте про булінг можу свідчити «тривожні дзвіночки» без слів. Зверніть увагу, якщо дитина:
боїться або уникає школи;
менше часу проводить з однолітками, в тому числі онлайн;
має зміни в поведінці (стала дратівливою, пригніченою тощо);
стала гірше спати та відмовляється від їжі або має компульсивне переїдання;
має тілесні ушкодження (синці, подряпини тощо), які не може пояснити;
часто губить або ламає/псує речі (це можуть робити кривдники);
скаржиться на погіршення стану фізичного здоров’я (біль у шлунку, головний біль, нудота).
Що робити, якщо ваша дитина сама цькує або атакує інших
Не применшуйте серйозності ситуації фразами на кшталт «діти завжди так поводяться» чи «це просто жарти».
Відверто поговоріть з дитиною про те, що сталося. Слухайте без осуду й поспішних звинувачень. З’ясуйте, як дитина ставиться до своїх дій, як реагують інші. Ви можете почути фрази на кшталт: «Всі так роблять», або «Він/вона заслуговує на це».
З’ясуйте деталі: як довго це триває, імена постраждалих, хто ще брав участь у цькуванні. Якщо є докази — текстові повідомлення, фото, коментарі (у випадку кібербулінгу) тощо — попросіть дитину їх показати.
Спробуйте зрозуміти причину такої поведінки — це не виправдовує булінгу, але може допомогти покласти йому край. Можливо, дитина сама зазнає знущань від когось іншого, переживає стрес (розлучення батьків, переїзд тощо) або просто не усвідомлює наслідків своїх дій.
Проведіть чітку межу між емоціями, думками та поведінкою. Відчувати гнів, образу чи роздратування — нормально, і кожен має право на свої почуття. Але конкретні вчинки — це вибір. Ніхто не має права завдавати шкоди або болю іншим, незалежно від того, що сам відчуває.
Разом визначте, як ви будете діяти далі. Можна попросити вибачення у дитини, яка постраждала, звернутися до шкільного або дитячого психолога, разом більше дізнатися про шкоду булінгу тощо.
Пам’ятайте, що погрози й покарання не працюють: вони можуть тимчасово зупинити булінг, але в довгостроковій перспективі лише посилюють агресію та невдоволення дитини.
